Інформація на цьому сайті не оновлюється. Відвідайте наш новий сайт

Професор кафедри ПСУ Львівської політехніки Лілія Сушенцева: ми можемо готувати педагогів для профосвіти

Чому викладачів для професійно-технічних закладів варто готувати у технічних вишах і які перспективи у цьому напрямі має Львівська політехніка, розповідає професор кафедри педагогіки та соціального управління університету Лілія Сушенцева, котра давно теоретично й практично займається цією проблематикою.

– Недавно у Політехніці відбувся круглий стіл «Проблеми підготовки педагогів для професійної освіти». Чому ця тема важлива для вищої технічної школи?

– Загалом психолого-педагогічній підготовці в технічних вишах приділяють дуже мало уваги. І нам часто доводиться переконувати у її потрібності. У магістратурі, як відомо, психолого-педагогічні дисципліни зведені до єдиної – «Педагогіка і психологія вищої школи», хоч насправді потрібна і психологія вищої школи, і педагогіка вищої школи, і методика викладання у вищій школі й науково-педагогічна практика, адже магістри – це майбутні викладачі, науково-педагогічні працівники. Дискусію нині породжує думка, що магістри здобудуть педагогічну підготовку в аспірантурі. Але вона хибна, адже, по-перше, не всі випускники магістратури йдуть в аспірантуру, а по-друге, там все ж має відбуватись підвищення науково-педагогічної кваліфікації. Минули часи, коли без спеціальної психолого-педагогічної і методичної підготовки викладач допускається до навчально-виховного процесу. Й актуальним стає право випускників-магістрів обіймати посади викладачів у професійних і вищих навчальних закладах.

Педагог професійного навчання (або інженер-педагог) виконує подвійну функцію – викладача спеціальних дисциплін і майстра виробничого навчання: і перше, і друге ґрунтується на технічних знаннях і вміннях у конкретній професії. Звісно, педагогічний навчальний заклад не може дати ґрунтовну технічну підготовку такому фахівцеві. Коли ми досліджували навчальні плани з підготовки інженера-педагога в педагогічних вишах, з’ясували, що там значна частина педагогічних дисциплін, а технічних – мінімум, тож випускник відповідно не є як слід обізнаний з особливостями виробничих, технологічних процесів. Таку базу йому може дати саме технічний виш. Водночас не говоримо про автоматичне поєднання інженерної і психолого-педагогічної складових: важливо не тільки дати інженерові-педагогу знання зі спеціальності і сформувати відповідні уміння, а й навчити, як ефективно передавати ці знання й навички іншим. Важливою є і його готовність швидко змінювати і середовище, і себе, і своє ставлення до певних аспектів, освоювати нові техніку, технології.

– Якою нині є підготовка інженера-педагога у технічних вишах? І що, на Вашу думку, потребує змін?

– Як засвідчив наш аналіз, в Україні незначна частина технічних вишів здійснюють підготовку педагога профнавчання. У східному регіоні цей напрям узяла під опіку Українська інженерно-педагогічна академія (Харків), але вона не може готувати фахівців за всіма спеціалізаціями. У Політехніці є стільки спеціальностей, тісно пов’язаних із профілями підготовки робітничих кадрів, тож де, як не тут, готувати педагогів профнавчання.

Щодо кадрового забезпечення, то методику профнавчання повинні викладати фахівці, які мають психолого-педагогічну базу. На нашій кафедрі я, скажімо, маю підготовку міжнародного інженера-педагога і можу викладати спецдисципліни певного технічного напряму, деякі колеги – інженерно-педагогічну підготовку будівельного напряму. Якщо віддати методику технічній кафедрі, це не матиме ефекту: викладач без психолого-педагогічної підготовки не дасть майбутнім інженерам-педагогам того, що потрібно. На технічних кафедрах декому здається, що ми можемо забрати в них частину навантаження, але насправді їхні студенти все одно залишаться у них, а ті ж, хто розуміє, що в майбутньому хоче викладати (і саме дорослим), підуть до нас. Тобто ми, навпаки, зняли б додаткове навантаження із кафедр.

– Під час круглого столу Ви озвучили низку пропозицій кафедри ПСУ.

– Із жовтня ми напрацювали освітні бакалаврські й магістерські програми із професійної освіти за вісьмома спеціалізаціями; готові подавати їх на ліцензування. На базі Політехніки можливі й курси підвищення кваліфікації інженерів-педагогів: фахівці технічних кафедр могли б давати їм технічну складову, а наша кафедра – методику, педагогіку, психологію.

Оскільки виш не орієнтований на формування робітничих кваліфікацій (це прерогатива коледжу, технікуму тощо), то, зрозуміло, у стінах Політехніки не можемо готувати майстра виробничого навчання, якого нині так потребують професійно-технічні заклади. Та ми пропонуємо створити на базі університету Навчально-науковий комплекс для підготовки кадрів, які, отримавши професійно-технічну освіту, забажали б отримати фах педагога профосвіти за спорідненою спеціальністю. Було б добре, щоб їх можна було зараховувати за співбесідою абощо, також розробити інтегровані навчальні плани. Свого часу я реалізовувала схожий проект між Національною металургійною академією України і професійно-технічними закладами Криворіжжя. Така система дає інженера-педагога, який, по-перше, має кваліфікаційний розряд, по-друге, володіє методикою формування професійних знань і навичок.