Інформація на цьому сайті не оновлюється. Відвідайте наш новий сайт

Дистанційне навчання у Національному університеті «Львівська політехніка»: час, місце й темп обирає студент

Про специфіку дистанційної освіти, особливості її функціонування і впровадження дистанційного навчання у Львівській політехніці розповідає перший проректор університету Володимир Павлиш.

Технології змінюють освіту

– Чому розвиток дистанційного навчання є важливим для університету?

– Процес переходу від індустріального до інформаційного суспільства вимагає суттєвого вдосконалення технологій надання освітніх послуг, пошуку нових підходів до навчання. Однією з таких технологій є дистанційне навчання (далі ДН. – І.Ш.), яке отримало інтенсивний розвиток у Європі на початку 1970-х років. Це було пов’язано зі створенням відкритих університетів (університетів дистанційної освіти). Нині у кожній європейській країні є групи навчальних закладів, які реалізують дистанційні програми. Методика ДН досить відпрацьована.

Дистанційне навчання – це комплекс освітніх послуг, що можуть надаватися особам шляхом обміну навчальною інформацією на відстані з допомогою спеціалізованого інформаційного середовища, що базується на інтеграції інформаційних і телекомунікаційних додатків і сервісів. Тобто це нова форма організації освітнього процесу, що ґрунтується на принципі самостійного навчання студента. Студенти в основному повністю віддалені від викладача в просторі та (або) в часі, але мають можливість за потреби вступити в діалог за допомогою засобів телекомунікації.

– Які переваги і недоліки дистанційної освіти?

– ДН має багато переваг. Особа, яка навчається, зможе самостійно вибирати місце, час і темп навчання. Це також можливість використання різноманітних засобів і способів навчання, найновіших інфокомунікаційних технологій; ефективне використання навчальних площ, технічних і транспортних засобів. ДН дозволяє людині отримувати і вдосконалювати свої знання впродовж життя, відкриває рівні освітні можливості всім, незалежно від стану здоров’я, місця проживання (територіальні обмеження відсутні), матеріального забезпечення (вартість навчання нижча, ніж вартість заочного).

Серед негативів – певні труднощі з ідентифікацією студентів і здійсненням ефективного контролю за їхнім навчанням, забезпеченням його належної якості. Деякі моменти пов’язані з міжнародним контекстом: це мовна проблема у навчанні іноземців; визнання еквівалентності курсів та рівнів дистанційної освіти; взаємне визнання дипломів, сертифікатів, програм навчання.

У світі і в Україні

– Яким є закордонний досвід у впровадженні ДН?

– Упродовж останнього десятиліття ДН користується дедалі більшим попитом серед молоді. За останні 5–6 років відбулися суттєві зміни в інформаційному просторі: з’явилася низка апаратно-програмних платформ і рішень та зростання ролі компактних мобільних пристроїв, активно розвиваються технології віддаленого зберігання даних. Постійно з’являються нові джерела інформації. У результаті маємо здешевлення ресурсів, миттєвий і повсюдний доступ до інформації, відсутність прив’язки до «громіздких» ПК. Спілкування, спільна робота і розповсюдження інформації стали простішими, ніж будь-коли раніше.

Такі країни, як Великобританія, США, Канада вкладають великі гроші у розвиток дистанційної освіти. У 2011 році з’явився масштабний освітній проект «Масові відкриті «онлайн-курси» (МООК), який називають справжньою революцією у сфері освіти. Проект дає всім охочим відкритий доступ до різних курсів найкращих викладачів всесвітньо відомих вишів. Є повноцінні програми, іспити. Курси практично безплатні. Студентом може бути будь-хто. Після курсів слухачеві поштою надсилають відповідний сертифікат. Нині існує кілька платформ «онлайн-курсів» університетського рівня. Три найбільших – Coursera, Udacity і edX, що базуються в США. На курси Coursera у 2012-му записалося понад мільйон студентів (у 10 разів більше, ніж у 2011 році), серед них – понад 13 тис. українців.

– Що передбачає Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні?

– Концепція затверджена наказом МОН України 20 грудня 2000 року і передбачає створення в державі системи освіти, що забезпечить розширення кола споживачів освітніх послуг, реалізацію принципу «освіта впродовж усього життя» та індивідуалізацію навчання при масовості освіти. Концепція обґрунтовує мету, принципи створення і функціонування системи дистанційної освіти в Україні (СДО). На першому етапі (2001 рік) йшлося про створення організаційної структури, нормативно-правових основ, матеріально-технічної бази регіональних і локальних центрів дистанційної освіти і т. д., а на другому (2002–2003 роки) – про повномасштабне розгортання дистанційної освіти, впровадження системи ліцензування, атестації і акредитації закладів, інтеграції СДО України зі світовою системою тощо. У 2003-му Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Програму розвитку системи дистанційного навчання на 2004–2006 роки. У 2004-му МОН затвердило перше положення про ДН, у 2013-му – друге, нове. Розвитку дистанційної освіти в Україні сприяли й інші постанови КМУ та ВРУ.

Нині організаційна структура СДО України охоплює Раду з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при КМУ, координаційну Раду МОН з питань дистанційної освіти, Український центр дистанційної освіти на базі Київської політехніки, регіональні центри у Харкові, Львові, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Хмельницькому. Центри ДН створені в багатьох вишах, зокрема і Львівському інституті менеджменту.

У Політехніці

– Наскільки Політехніка готова до впровадження ДН?

– Віртуальне навчальне середовище (ВНС) Політехніки базується на платформі Moodle (Modular Object-Oriented Dynamic Learning Environment) – модульне об’єктно- орієнтоване динамічне навчальне середовище. Це класичний клієнт- серверний Web-додаток, орієнтований передовсім на організацію взаємодії між викладачем та студентом і керування дистанційними курсами. Основними перевагами Moodle є безкоштовність використання, широкі функціональні можливості, можливість організації форумів і чатів; різні студенти можуть спільно працювати з документами, а викладачі використовувати вбудовані у систему засоби розробки курсів. Система відповідає сучасним стандартам у сфері ДН, зокрема найбільш розповсюдженому SCORM. За результатами опитування Centre for Learning & Performance Technologies, у 2012 році професіонали віддали системі Moodle 11 позицію в ТОП-100 інструментів для проведення навчання та 1-шу в категорії краща система керування курсами ДН.

Зараз у ВНС Політехніки представлено 640 сертифікованих навчально-методичних комплексів (НМК), на етапі завершення – понад 1500. Однак всі вони ще не пристосовані до ДН. Існують і технічні проблеми щодо забезпечення інтеракції студент – викладач у режимі реального часу. Нормативне забезпечення ДН в університеті відсутнє (загалом в Україні потребує суттєвого вдосконалення), наразі й обмаль викладачів із необхідними навиками.

– Коли на грудневому засіданні Вченої ради йшлося про дистанційну освіту, акцентували на розвитку ВНС. Що слід зробити, аби технологія ДН почала повноцінно функціонувати?

– Важливим є усвідомлення – з боку і адміністрації, і науково-педагогічного персоналу – необхідності впровадження ДН. Тут потрібна копітка роз’яснювальна робота. Підґрунтям для цього є ухвала Вченої ради університету від 24 грудня 2013 року про доцільність впровадження дистанційної форми навчання у виші. Базовим для відпрацювання технології ДН визначено ІКНІ як найбільш підготовлений навчально-науковий інститут. Також треба розробити систему заходів поетапного впровадження ДН і забезпечення його якості, адаптувати до цієї технології розроблені НМК, забезпечити підвищення кваліфікації викладачів, терміново напрацювати нормативну базу. Актуальним є і доопрацювання базових інформаційних систем та сервісів, придбання додаткових, найновіших засобів. Інформаційні технології розвиваються бурхливо – не можемо на це не зважати. Пригадуєте, в казці «Аліса в країні чудес» є вислів: «доводиться бігти щодуху, щоб тільки залишитися на тому ж місці, а щоб потрапити в інше місце, потрібно бігти вдвічі швидше». Це стосується і нас, бо тільки починаємо розвиватись у напрямі ДН.

– Чи зміниться щось для Інституту дистанційного навчання?

– Ця назва ніколи не відповідала змісту діяльності інституту: це єдиний навчальний структурний підрозділ, який лише супроводжує студентів і не відповідає за якість їхньої підготовки! Яке може бути майбутнє в такого підрозділу?..

– Важко не погодитись із висновком комісії з питань навчання, що технічні дисципліни не завжди можна опанувати на відстані. Певно, доречніше говорити про поєднання дистанційних і традиційних підходів?

– Маєте рацію. Для низки технічних дисциплін доцільним є саме такий варіант, адже для формування практичних умінь і навичок необхідна робота на реальному обладнанні, проведення експериментів, досліджень. Усього комп’ютерним моделюванням не заміниш. Хоча вже сьогодні існують системи лабораторного практикуму віддаленого доступу, комп’ютерні тренажери, які базуються на математичних моделях досліджуваних об’єктів і процесів, системи автоматизації професійної, наукової діяльності тощо, які студенти можуть використовувати для розв’язання практичних задач, що виникають у ході курсового чи дипломного проектування.

Компетентний викладач, самостійний студент

– Яка роль викладача у ДН?

– При ДН говоримо про зміну самого характеру процесу навчання: цей підхід орієнтований на студента. А навчання – це самостійна творча робота, здійснюється за індивідуальним навчальним планом, який студент погоджує з викладачем. Воно може бути синхронним, коли студент і викладач спілкуються в реальному часі у віртуальних аудиторіях, або асинхронним, коли студент сам регулює темп навчання і комунікує з викладачем залежно від виконання запланованих завдань.

Роль викладача у ДН є важливою. Він повинен розробити і представити у віртуальному навчальному середовищі навчально-методичні комплекси своїх дисциплін, також визначити основні методи навчання, розробити форми контролю і критерії оцінювання результатів навчання, ін. Викладач із лектора має перетворитися в наставника – тьютора (опікуна), наукового керівника студента. Очевидно, потрібна певна кваліфікація, здатність працювати зі студентами індивідуально. І, звичайно, відповідні інформаційні компетенції: вміння використовувати інтернет-ресурси, самостійно освоювати нові прийоми комунікації, застосовувати мультимедійні засоби, брати участь у різних формах взаємодії, як-от відеоконференції.

– На студента лягає велика відповідальність…

– Співвідношення часу на аудиторну та самостійну роботу в середньому у світі становить 1:3,5. Самостійна робота студентів є визначальною. Це робота з навчальними програмами, тестуючими системами й інформаційними базами даних. Крім електронних підручників та посібників, ВНС охоплює й мультимедійні засоби, засоби самоконтролю і самокорекції навчальної діяльності, ін. Також студент взаємодіє з викладачем та іншими студентами, і це спонукає належно готуватися до дискусій. Однією з характерних рис ДН є гнучкість. Кожен може працювати стільки, скільки потребує. Як свідчать дослідження SPI International for the Department of Education, ДН може бути навіть ефективнішим порівняно з традиційними підходами.