Інформація на цьому сайті не оновлюється. Відвідайте наш новий сайт

Історія кафедри автомобільних шляхів

В листопаді 1817 року у Львові була відкрита реальна школа, яка в 1846 році реорганізовується в Технічну академію з чотирма факультетами: інженерний, архітектурний, машинобудівний і хімічний. До 1873 року на інженерному факультеті існували кафедри «Будівництво» та «Інженерія». 29 серпня 1873 року на базі кафедри «Інженерії» була заснована кафедра «Дорожнє та водне будівництво», а 30 липня 1874 року, за рішенням уряду Австро-Угорщини, в програму вводиться курс «Дорожнє та водне господарство», який розпочав читати інженер Йозеф Ріхтер (1842-1917).

В жовтні 1877 року декретом Австро-Угорщини на базі Технічної академії відкривається політехнічна школа, в програмі якої будівельні спеціальності зайняли головне місце. В 1880 році інженеру Й. Ріхтеру було присвоєно звання повного професора водного будівництва та енциклопедії інженерних наук. Курс «Дорожнє та водне господарство» Й. Ріхтер читав до 1887 року, в 1880-88 рр. обирався деканом інженерного факультету, а в 1892-93, 1899-1900 роках був ректором школи.

В 1887 році на першу кафедру «Інженерії», якою завідував тоді Людвік Регец, був запрошений на посаду професора досвідчений інженер-залізничник, приват–доцент Кароль Скібінський, який з 1881 року працював на кафедрі нарисної геометрії. Згодом кафедра перейменовується у кафедру «Будівництво доріг, залізничних колій та тунелей», а К. Скібінський розпочав читати курс «Будівництво доріг». 9 січня 1887 року йому присвоєно звання повного професора, а в 1889 році він очолив кафедру. З цього моменту й ведеться відлік історії кафедри «Автомобільні дороги» Національного університету «Львівська політехніка». Кафедрою К. Скібінський керував до 1909 року, потім він призначається радником з будівництва при дворі імператора (цісаря) Йосифа І. В 1991 році йому присвоєно звання почесного професора.

В 1909 році кафедру прийняв приват-доцент, старший інспектор будівництва Кароль ВАНТОРЕК (1875-1944), який з 1898 р. працював асистентом першої кафедри будівництва мостів. В 1912 році йому присвоюється звання повного професора кафедри «Будівництво доріг та залізничних колій». Курс «Будівництво доріг» К. Ванторек читав до 1921 року. Після закінчення першої світової війни, розпаду Австро-Угорської імперії і поновлення незалежності Польщі політехнічна школа у 1920 році була перейменована в «Політехніку Львівську».

В 1919 році звання повного професора кафедри «Земляні роботи, будівництво доріг, вулиць та тунелей» присвоєно Антонію Артуру КЮБЕЛЮ (1874-1925), який замінив на посаді завідувача кафедрою професора К. Ванторека. В 1925 році був запрошений начальник дорожнього відділу окружної дирекції громадських робіт Еміль БРАТКО (1878-1944), випускник львівської політехнічної школи (1901 р.), який 19 років очолював кафедру.

У післявоєнний період кафедру прийняв референт дирекції державних залізниць Тадей Карлович ШУБЕРТ (1899-1972 р.), який керував нею 28 років. Перший післявоєнний завідувач кафедрою автомобільних доріг інженерно-будівельного факультету Львівського політехнічного інституту (з 1944 р.) був першим в інституті кандидатом технічних наук і доцентом за спеціальністю «Будівництво автомобільних доріг».

Після Т.К. Шуберта кафедру очолив випускник Львівського політехнічного інституту, учасник Великої Вітчизняної війни, інженер шляхів сполучення Віктор Іванович АСТАФЬЄВ (1923-1992). З відзнакою закінчивши інститут, він шість років за направленням працював у різних будівельних організаціях, в тому числі й на Далекому Сході. Повернувшись у 1956 році у Львів, він спочатку працював викладачем в автодорожньому технікумі, а згодом на кафедрі «Автодороги». З липня 1971 року працював завідувачем кафедри «Автомобільні дороги», кілька разів переобирався на цю посаду, був заступником декана інженерно-будівельного факультету.

У 1982 році кафедру прийняв її випускник, доцент Броніслав Іванович УСОВ. Після закінчення ЛПІ (1960 р.) він працював на об’єктах дорожнього будівництва в Ростовській та Львівській областях. В 1966-67 роках знаходився на науковому стажуванні в Парижі в першій в Європі школі мостів та доріг, де під керівництвом відомого професора Дантью виконав і в 1968 році захистив кандидатську дисертацію. В 1968-69 роках Б. І. Усов – професор Гвінейського політехнічного інституту (Конакрі), в 1972-75 роках – професор, завідувач кафедрою, декан Вищої інженерної школи Туніса, у 1975-1992 роках – декан інженерно-будівельного факультету Львівського політехнічного інституту.

З квітня 1998 року кафедру очолив Роман Якович ЛІВША, випускник інженерно-будівельного факультету ЛПІ (1967 р.). Після закінчення вузу він працював у Стрийському ДЕУ № 891, а з 1971 р. – на кафедрі «Автомобільні дороги». Р.Я. Лівша – визнаний фахівець у галузі прогнозування власних деформацій цементних бетонів і забезпечення поздовжньої стійкості цементобетонних покриттів.

З 05.2007 р. по 06.2011 р. кафедру очолював Мирослав Андрійович САНИЦЬКИЙ – доктор технічних наук, професор, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. М.А. Саницький – відомий в Україні і поза її межами фахівець у галузі хімії і технології цементу та бетону. Автор понад 300 наукових праць, в т.ч. 6 монографій, понад 25 патентів та авторських свідоцтв.

З серпня 2011 р. кафедру очолює професор СОЛОДКИЙ Сергій Йосифович, який у 1980 р. закінчив з відзнакою кафедру «Автомобільні дороги» ЛПІ. У 1986-89 роках навчався в аспірантурі Київського інженерно-будівельного інституту і у 1991 р. захистив кандидатську дисертацію, а у 2009 р. – дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук. С.Й. Солодкий – автор понад 100 друкованих праць, монографії «Тріщиностійкість бетонів на модифікованих цементах», навчального посібника «Моделювання та оптимізація будівельних композитів», фахівець в галузі механіки руйнування бетону та сучасних технологій будівництва та ремонту автодоріг.