Інформація на цьому сайті не оновлюється. Відвідайте наш новий сайт

Доцент кафедри політології та міжнародних відносин Леся Дорош: маємо шукати нові гарантії безпеки

До знакових фотовідбитків 2014-го за версією газети Time потрапило два фото з України – протистояння в центрі Києва у січні та жертви збитого біля Донецька малайзійського Боїнга 777. Якщо перша символізує злам старого порядку в Україні, то друга – післявоєнної системи міжнародних відносин. Про це говоримо з доцентом кафедри політології та міжнародних відносин Львівської політехніки Лесею Дорош.

– Два найважливіші акценти року – події, що розпочалися в кінці 2013-го у зв’язку з непідписанням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а далі стосувалися зміни тодішнього режиму і, звичайно, окупація Криму, а потім військові дії на сході України. Офіційно війною це не названо, але йдуть воєнні дії, є значна кількість жертв, переселенців. Ці внутрішньополітичні події тісно пов’язані з міжнародним контекстом, відповідною реакцією міжнародної спільноти. Серед важливого – і підписання Угоди про асоціацію з ЄС, яка з листопада частково вступила в силу, а в грудні має запрацювати Рада асоціації Україна-ЄС. А далі – беремося за виконання пунктів, що стосуються правосуддя, боротьби з корупцією тощо.

Важливими у 2014-му були й вибори в Україні – президентські та парламентські. Ми отримали нову владу, патріотичну, проєвропейську. Суспільство чекає від неї реалізації вимог Майдану – зміни якості режиму, владної управлінської системи. Погоджуюся з аналітиками, які кажуть, що за патріотичними закликами, проєвропейською риторикою Президента Петра Порошенка ховається колишня олігархічна управлінська система: є претензії до Генпрокурора, кулуарщина, закритість, насаджування авторитетів. Зберігаються і квотні принципи, що засвідчило формування уряду, розподіл парламентських комітетів. Тож питання, чи нинішня влада нова чи «нова-стара»? Чи така, як хотіли люди, які стояли на Майдані, які там загинули, які нині воюють чи допомагають військовим?.. Наразі маємо часткові зміни, а стара система відтворюється.

– Наскільки реалістичною відтак виглядає можливість суспільного протесту?..

– На мій погляд, десь на 75 . Події останнього року засвідчили, що рівень і спроможність українців до самоорганізації є надзвичайно високі, з’явилися нові лідери думок (особи, до яких дослухається суспільство), нові засоби донесення цих думок (ті ж соцмережі).

– Як оцінюєте новий для України досвід – присутність міністрів-іноземців в уряді?

– Я за уряд технократів, спеціалістів. Дехто говорить про те, що можна було запропонувати і кращих фахівців (наприклад, замість О. Квіташвілі). А от про міністра фінансів Н. Яресько багато позитивних відгуків. Якщо їх «не з’їсть» система, якщо вони налаштовані працювати за європейськими стандартами, реалізовувати реформи – чому б ні?.. Вони можуть започаткувати нові правила, зміни.

Щодо призначення молодих на певні посади, думаю: краще дозволити їм працювати, і за 2–3 роки вони змінять країну, ніж 10 років будемо, можливо, безуспішно переучувати старі кадри. Позитивом вважаю також те, що у наш парламент зайшли журналісти, громадські активісти. Щодо владної верхівки, то, слід сказати, і Президент П. Порошенко, і Прем’єр-міністр А. Яценюк – люди зі старої системи, зі старим управлінським досвідом.

– Україна заявила про намір відмовитися від політики позаблоковості. Що це означає?

– Про це йшлося на недавньому засіданні Україна-НАТО, у зверненні Президента до парламенту, тепер у Програмі уряду на 2015–16 рр., хоча відповідні зміни у ЗУ «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» ще не внесені. Очевидно, Україна цим демонструє бажання у майбутньому вступити у певний блок – власне, у НАТО. Але це перспектива на майбутнє, до того ж однозначної позиції у світі щодо цього немає. Тим часом гарантії нам потрібні вже зараз, бо загроза на наших кордонах, на нашій землі. Маємо реагувати на це, шукати варіанти, нові формати для гарантування своєї національної безпеки (військової, інформаційної і т. д.).

Варто згадати про прийняття Конгресом США закону, що передбачає можливість надання військової допомоги Україні. Аналітики говорять про варіант створення нової підсистеми колективної безпеки, куди б увійшли країни-члени НАТО, ЄС, географічно наближені до Росії (країни Прибалтики, Польща, Швеція, Фінляндія), країни Східного партнерства (Україна, Грузія, Молдова, Азербайджан, Вірменія) і, можливо, Туреччина. Це країни, які мають потенційну чи реальну, як у випадку України, загрозу з боку Російської Федерації. Хотілось би, щоб саме Україна була ініціатором і цементуючим елементом такого об’єднання. Водночас держави, що мають ядерну зброю, як США, Великобританія, мали б бути в цій структурі, скажімо, спостерігачами, гарантами.

– Будапештський меморандум, котрий мав би гарантувати суверенітет і безпеку України, як і дії ОБСЄ, ООН у нинішній ситуації виявились неефективними…

– Так, стало зрозуміло: систему міжнародних відносин, яку сформовано після Другої світової війни, порушено. Навіть у такий складний момент, як розпад Радянського Союзу, норм дотримувались. Тепер же порушені базові принципи міжнародних відносин (передовсім про сумлінне виконання міжнародних зобов’язань). Світ стає непередбачуваним, прогнозувати щось важко. Але однозначно: потрібне реформування згаданих органів, переформатування системи міжнародних відносин.