Інформація на цьому сайті не оновлюється. Відвідайте наш новий сайт

Магія мислення Ніни Бічуї: У Львівській політехніці відбулася зустріч із відомою українською письменницею

Видавництво Львівської політехніки та видавництво «Срібне слово», залучившись підтримкою товариства «Просвіта» університету, відновлює традицію зустрічей студентів із книжкою та тими, хто її творить. Першою гостею читальної зали Науково-технічної бібліотеки Політехніки 5 квітня стала письменниця Ніна Бічуя.

Розмова в основному точилася довкола театру, життя загалом та книжок. Тему визначило видання «Три театральні повісті» – два художні твори й один – про Курбаса, Куліша й радянський Харків, розповідь, побудована на основі документів і листування, свідчень очевидців. Кожна історія написана впродовж місяця – «швидко пишеться, довго думається». Ніна Бічуя поділилась із студентською аудиторією спогадами про свою працю завлітом тодішнього Театру юного глядача. Вона згадала про сумно-комічні випадки, як ось про постановку твору Романа Федорова «Отчий світильник», в якій, щоб вона з’явилася на сцені, повинно було не бути на церкві хреста, або про те, що за поезію авторам платили більше, а також про надефективний вплив заспокійливих ліків, які у відповідальний момент ліпше не вживати, «особливо перед екзаменом, щоб не дивитися на викладача запитально: «Який гарний викладач, але чого він сюди прийшов?!». З ностальгією письменниця вертала думкою в ті часи, коли знайшла серед письменників друзів, яких уже й на світі нема, але лишилися такі дрібниці, як ось написане на клапті паперу меню і їхні дотепні репліки на ньому.

Розкриттю Ніни Бічуї допомагали своїми запитаннями її видавці – Ірина Лонкевич (у видавництві «Срібне слово» якраз торік вийшли друком «Три театральні повісті») й Василь Габор (у «Піраміді» видано книжку «Великі королівські лови»). Заворожений магією мислення письменниці, тим, що вона постійно змінюється, Василь Габор намагався з’ясувати, як виробився у неї такий стиль, не схожий на інших авторів. Для Ніни Бічуї це теж загадка, вона припустила, що її письмо, яке часто прирівнюють до чоловічого, є трохи вродженим феноменом, а трохи результатом праці та впливів прочитаних книжок і того, що довкола.