Інформація на цьому сайті не оновлюється. Відвідайте наш новий сайт

Веселі і серйозні сюжети квітневих вечорів: тривають конкурсні виступи на фестивалі «Весна Політехніки»

Сьогодні розповідаємо, чим здивували публіку конкурсні виступи на «Весні Політехніки» студентів ІЕПТ, ІППТ, ІКНІ та ІМФН

Правила життя ідеального суспільства

Весняний вечір початку минулого тижня зібрав чимало глядачів різних вікових категорій. На сцені відбувалося театралізоване дійство «Правила життя ідеального суспільства». Студенти ІЕПТ порушили соціальну тему, показавши зворотній бік зразкової сім’ї та трансцендентного світогляду.

Джейкоб – головний герой вистави (Юрій Марченко) опиняється між двома паралелями. Він живе в буденному сірому світі без емоцій, але бачить променисті яскраві сни. В своїх снах-мареннях хлопець огортається теплом поезії та музики, в його руках лунко грає гітара, а голос дзвінким струмком зливається із семиструнною…

Вистава була побудована на відчуттях та емоціях головних героїв. Після завершення зала ще довго аплодувала стоячи. І, незважаючи на те, що вулицю заполонила тьма та холодний дощ, молодь все ще обговорювала й обговорювала побачене, а родичі та друзі вітали студентів із вдалим виступом, бажаючи їм творчих успіхів та натхнення.

Аріна Маруніч, студентка МІ-12 ІМФН

В гонитві за об’єктивною реальністю

Присутніх в актовій залі першого корпусу у вівторок, 19 квітня, від інтимного закулісного життя відділяли тільки тоненькі червоні лаштунки. Цікавість від того, що ж ховається там, за ними, ще більше підігрівала схвильовані погляди учасників «Весни Політехніки» ІППТ.

Ми так звикли, що кінострічки, театральні вистави і постанови часто відкривають примарний світ наших бажань, що коли на сцену вийшли двоє закоханих, ніхто з глядачів особливо не здивувався і не очікував підступу. За основу взяли одвічну тему кохання, в якій, здається, сам чорт спіткнеться, так і не зрозумівши, як треба правильно вчинити.

Отож – дівчина не дочекалася хлопця з Англії, куди він поїхав на десять років заради неї. Однак доля змилувалася над ними і подарувала зустріч удруге. Їх «познайомив» її наречений.

Любовні перипетії, які розгорнув перед нами ІППТ, вже йшли до логічного завершення, коли закохані знову поєдналися палким поцілунком, однак не так сталося, як гадалося. Заштампована історія з нетиповою кінцівкою. Студенти-актори на останніх хвилинах дивують нас звісткою про те, що зі своєю коханою Лілі Марко насправді зустрічається не в готелі, а в психіатричній клініці, бо хворий на шизофренію і загубився в одному зі своїх примарних світів.

Як завершилася доля Марка і Лілі – ніхто достеменно не знає, однак хлопці й дівчата продемонстрували сміливе бажання ризикувати і дивувати публіку, відходячи від стандартних «хепі-ендів». Хоча навіть у популярних серіалах нейтралізація головного героя – тільки половина успіху, ІППТ другі 50% поставив на талант, і, треба зауважити, в цьому не прогадав.

Глядачі жваво підтримували студентів не тільки оплесками, а ще й підспівували, а іноді навіть підтанцьовували. Обравши пісню Океану Ельзи «На небі», ІППТ влаштував справжній аншлаг.

Ганна Свинаренко, студентка ІНПП ЖР-11

На Театральній-стріт в ІКНІ

Це, як казав голос за кулісами, було давно і далеко: дійство на сцені змушувало забути, що ти в актовій залі першого навчального ввечері 20 квітня, а не десь у міжвоєнному часі на теплій джазовій Театральній-стріт, чекаєш разом з усіма на виступ театру.

Історію запропонували Діана Владика й Олександр Рачко. Стилістика та образи – на п’ять, це заслуга другокурсниці Ярини Гелети. Номери хороші й добре виконані – практично все силами студентів ІКНІ: авторський вірш у виконанні Христини Кисельової (ФЛ-11), легкий вальс, витримані хореографічні постановки. Особливі аплодисменти – за музику, різножанрову та професійно запрезентовану: капсонг (позитивна авторська пісня Христини Величко: «…вдихни у будні кольори / викинь сум із голови / ми розфарбуємо цілий світ»), бітбокс від Антона Григуця, запальні «Танці танцювати» від циган, зокрема Діани Владики й Ольги Маланчук (із гурту «ДихАй»), саксофон Владислава Псюка. Але проблема в тому, що різні персонажі – цигани, мер, який зневажливо говорить про театр, двірник, який наче й не знається на мистецтві, але виглядає далеко не дурником, і т.д. – так і «не перетнулись», а добрі номери залишились просто окремими добрими номерами, не перерісши в єдину сюжетну канву з логічною й очікуваною кульмінацією (адже глядацький інтерес розігріли натяки на загадковий театр…). Як каже в.о. голови профбюро ІКНІ Ірина Старик, можливо, треба було більше попрацювати над сценарієм, хоча команда загалом виступом задоволена. І це заслужено.

Згадувати про те, що початок концерту припізнився, мабуть, не варто: чекання на «Весні» – то негарна, але вже й наче неодмінна традиція. Зрештою, година і Let it be зо 5 – 6 разів – ще не найгірше. Тож let it be.

Ірина Шутка, тижневик «Аудиторія»

Непростий вир спогадів

Варто відзначити, що творчому студентському колективу ІМФН, який нараховує понад 10 осіб, у цьогорічній «Весні» вдалося повністю заволодіти увагою глядацької зали. Головна героїня разом із внучкою, яка вчиться на історичному факультеті і хоче довідатися про Голодомор, Другу світову війну і післявоєнні роки не з книжок, а з уст своєї бабусі (у різні роки життя її представляють голова профкому інституту, п’ятикурсниця кафедри прикладної математики Тетяна Соловей, другокурсниця кафедри міжнародної інформації Мар’яна Ченька і Катерина Даутова) знову поринає у непростий вир спогадів.

Сценарій написали студентка третього курсу кафедри міжнародної інформатики Катерина Даутова та першокурсник кафедри прикладної математики Максим Філіпов. Оплески глядачів «зірвали» окремі сценки, сольний бальний танець зі свічкою третьокурсниці кафедри міжнародної інформатики Анни Мартиник, парний танець у виконанні Мар’яни Ченьки та Миколи Боднара, пісні гітариста Максима Філіпова і Катерини Луцевої.

Ми звикли до того, що «Весна» щоразу дарує нам нові студентські таланти, – ділиться враженнями студентка ІЕСК Настя Вакарчук. – А ця вистава, поміж веселих і гумористичних сюжетів, вирізняється серйозністю сюжету. Вона повернула нас у минуле, яке ми не маємо права забувати.

Катерина Гречин, тижневик «Аудиторія»